Стаття Зінович Дінари: “Ефективні способи захисту комерційної таємниці на підприємстві.”

zahist-info

Положеннями статті 505 Цивільного кодексу України визначено, що: «комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію».

Відносячи комерційну таємницю до одного із об’єктів інтелектуальної власності, законодавець зазначає, що нею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Крім того, відомості, що становлять комерційну таємницю, мають одночасно відповідати сукупності таких ознак:

  • бути секретними та невідомими великому загалу;
  • мати комерційну цінність, через їх таємність;
  • не бути легкодоступними (відомості мають бути предметом оптимальних заходів щодо збереження їх секретності);
  • не містять відомостей, що відповідно до Постанови КМУ від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», не становлять комерційної таємниці.

 Даний перелік ознак є суттєвим при виокремленні відомостей, що становлять комерційну таємницю з посеред інших видів інформації з обмеженим доступом.

Законодавство України, щодо «комерційної таємниці», незважаючи на важливість предмету регулювання , не є кодифікованим, та регулює його несистемно, лише з певних питань.

Так, Цивільний кодекс України (глава 46) розкриває поняття «комерційної таємниці», майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю та обов’язок держави охороняти комерційну таємницю. Господарський кодекс України (глава 16) практично дублюючи положення Цивільного кодексу України, лише уточнює  використання прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання.

Види порушення прав на комерційну таємницю та санкції за такі порушення встановлюються положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та положеннями Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Найбільш повно інформацію  про можливі порушення прав на комерційну таємницю, розкриває саме Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», встановлюючи, що недобросовісна конкуренція може бути виражена у таких формах порушення прав на комерційну таємницю, як:

  1. неправомірне збирання комерційної таємниці (добування відомостей, що становлять комерційну таємницю протиправним способом);
  2. розголошення комерційної таємниці (ознайомлення іншої особи  з відомостями, що становлять комерційну таємницю особою, якій ця інформація була доручена але без дозволу особи, уповноваженої на те) якщо завдало, чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;
  3.  схилення до розголошення комерційної таємниці (якщо це завдало чи могло завдати шкоду суб’єкту господарювання);
  4.  неправомірне використання комерційної таємниці (впровадження у виробництво або врахування під час планування/здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи, відомостей, що становлять комерційну таємницю).

Однак, положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушенням визнається одразу сукупність зазначених вище порушень права на комерційну таємницю, вчинених з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

Положеннями Кримінального кодексу України, злочином визначається:

  1.  незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;
  2.  розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю.

У разі порушення права на комерційну таємницю, слід визначити наступні способи захисту свого права:

  1. зупинення порушення (наприклад, заборона використання відомостей, що становлять комерційну таємницю);
  2. відшкодування шкоди, завданих внаслідок порушення права на комерційну таємницю ( в тому числі упущену вигоду та моральну шкоду).

Розглядом та вирішенням справ з порушення прав на комерційну таємницю, а саме щодо неправомірного збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, як однієї із форм здійснення недобросовісної конкуренції, займається Антимонопольний комітет України, до якого особи, права яких були порушені, можуть звернутися із заявою про захист своїх прав. Строк звернення – шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Антимонопольний комітет України, розглядаючи  такий вид справ виносить обов’язкові до виконання рішення, якими відповідальну особу порушника може бути притягнено до адміністративної відповідальності (зокрема, сплати встановленого законом штрафу).

Однак, особа, при порушенні її прав на комерційну таємницю, має право і на захист своїх прав у суді. У справах про порушення права на комерційну таємницю встановлюється загальний строк позовної давності. Однак, законодавець виділяє ще один важливий строк – строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, який обмежується існуванням сукупності ознак комерційної таємниці, розглянутих нами вище.

Розглядаючи вітчизняну судову практику у справах щодо порушення права на комерційну таємницю, слід зазначити, що вона ще не сформувалася, а серед тих малочисельних справ, що розглядалися слід виокремити наступні основні категорії справ:

  1.  відшкодування шкоди завданої особі, внаслідок розголошення/використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;
  2.  оскарження рішень Антимонопольного комітету, у справах щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції (наприклад, про неправомірне закриття справи про порушення права на комерційну таємницю);
  3. трудові спори, пов’язані із вчиненням працівником порушення права на комерційну таємницю роботодавця або власника підприємства (що в свою чергу послугувала підставою для застосування до працівника відповідних санкцій).

Основною проблематикою у розгляді даної категорії справ, є доказування предмету спору.

Так, у судовому порядку, особа, право якої було порушено, має довести, що :

  1.  оспорюванні відомості є комерційною таємницею, з усіма передбачуваними ознаками;
  2.  ці відомості були отримані протиправним шляхом;
  3.  ці відомості були використанні особою порушником без дозволу особи, що є законним володільцем таких відомостей;
  4.  такі дії, завдали чи могли завдати шкоду, особі, що є законним володільцем таких відомостей, а також розмір даної шкоди.

Таким чином, найбільш суттєвим, є необхідність довести, що відомості, що становлять комерційну таємницю є секретними, в тому розумінні, що вони не є відомими або легкодоступними особам, які належать до визначеного кола, які зазвичай мають справу із подібними видами інформації; що до відомостей, що становлять комерційну таємницю, було застосовано необхідні міри охорони, з метою збереження її таємності.

Проблемним також постає питання доказування у судовому порядку, що особою, якій були відомі відомості, що становлять комерційну таємницю та в подальшому розголошені нею іншій особі,  було відомо, що ці відомості становлять комерційну таємницю.

У більшості випадків, особа, право на комерційну таємницю якої було порушено та, як наслідок, завдано шкоди, звертаючись до суду, не може довести дані обставини у зв’язку із нездійсненням своєчасних обов’язкових дій щодо збереження комерційної таємниці та, відповідно,- вимоги її не задовольняються.

З вищезазначеного слід зробити висновок, що найбільш ефективним буде здійснення всіх можливих заходів для грамотного захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю, для убезпечення своїх прав від порушення, ніж відновлення та захист таких прав у судовому порядку.

Крім того, оцінивши основну проблематику доказування, можливо завбачливо забезпечити себе таким доказами.

З огляду на це, відзначимо основні заходи захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю:

  1.  технічні – пов’язані з використанням різноманітних технічних засобів, які перешкоджають несанкціонованому доступу до інформації;
  2.  організаційні – заходи, по обмеженню доступу до відомостей, що  становлять комерційну таємницю (наприклад, введенням пропускного режиму на підприємстві, визначення порядку роботи з такими відомостями);
  3.  юридичні – використання  комплексу правових засобів, наданих чинним законодавством особам,  які законно  контролюють таку інформацію.

Розглянемо останній вид захисту – юридичний. Його слід також поділити на такі основні групи заходів:

  1. заходи по збереженню комерційної таємниці колективом підприємства, працівниками, засновниками підприємства, посадовими особами підприємства;
  2. заходи по збереженню комерційної таємниці у відносинах з контрагентами (зобов’язання контрагентів  дотримуватися права підприємства на комерційну таємницю);
  3. заходи щодо захисту комерційної інформації від конкуруючих підприємств.

Перш за все, слід зазначити, що склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно її власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства.

Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб.

Але, слід зазначити, що не будь-якій інформації підприємство може надати статус комерційної таємниці, обмеживши таким чином доступ до неї третіх осіб і, перш за все, контролюючих органів. Перелік відомостей, що не можуть становити комерційну таємницю визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», та є вичерпним.

Перелік відомостей технічного, організаційного, комерційного, виробничого характеру, що мають комерційну цінність та відносяться до відомостей, що становлять комерційну таємницю, має бути чітко визначений та оформлений внутрішнім актом підприємства.

Крім того, має бути розроблений і прийнятий локальний нормативний акт, як Положення про комерційну таємницю підприємства, яким визначаються заходи щодо охорони даних відомостей, особи, які можуть мати доступ до даного виду відомостей, порядок отримання цього доступу, зобов’язання осіб, якими ці відомості були отримані, чи стали відомі у зв’язку із здійсненням відповідної діяльності на підприємстві, відповідальність за розголошення комерційної таємниці та інше.

Підприємством має також бути вчинено наступні заходи щодо збереження комерційної таємниці працівниками підприємства:

  1.  особи, які отримали доступ до комерційної інформації повинні бути попереджені, що така інформація є комерційною таємницею;
  2.  розроблено окрему угоду (або положення у трудовому договорі) для регулювання трудових відносин з працівниками з приводу охорони комерційної таємниці, яка була надана йому для виконання трудових функцій, де має бути обов’язково встановлено:
  •  обов’язок особи щодо збереження комерційної таємниці;
  • порядок роботи з відомостями, що становлять комерційну таємницю та заходи щодо їх збереження;
  •  заборона розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю третім особам;
  •  заборона використовувати відомості, що становлять комерційну таємницю, у власних інтересах;
  •  встановлена відповідальність за недотримання конфіденційності, та порушення вимог щодо збереження комерційної таємниці (може встановлюватися дисциплінарна відповідальність за порушення правил встановлених локальними актами підприємства та матеріальна відповідальність за шкоду нанесену працівником підприємству порушенням права на комерційну таємницю підприємства).

Щодо захисту комерційної таємниці підприємства у відносинах з контрагентами підприємства, – особа, яка законно контролює  комерційну таємницю, повинна передбачити в договорі (або в окремій угоді про комерційну таємницю, іншу конфіденційну інформацію) зі своїми контрагентами, яким надається доступ до  неї, наступні обов’язкові положення:

  1.  перелік відомостей, що становлять комерційну інформацію;
  2.  обов’язок зберігати комерційну таємницю підприємства (шляхом виконання заходів охорони таких відомостей, які б використовувались контрагентом для захисту своєї комерційної таємниці);
  3.  заборону розголошувати комерційну таємницю третім особам, без дозволу особи, що законно контролює дану інформацію;
  4.  заборону контрагенту використовувати комерційну таємницю підприємства у власних інтересах без дозволу особи, що законно контролює дану інформацію;
  5.  відповідальність за  порушення права підприємства на комерційну таємницю та вимог щодо збереження комерційної таємниці підприємства, наданої контрагенту.

Дотримання та виконання таких заходів збереження комерційної інформації у комплексі, разом із зобов’язаннями держави охороняти право інтелектуальної власності особи на комерційну таємницю, робить комерційну інформацію підприємства від конкуруючих підприємств більш захищеною.

Таким чином, на мою думку, найбільш ефективним та розумнішим способом захисту права на комерційну таємницю, є виконання особою, якій належить таке право, всіх можливих і дозволених законом заходів щодо захисту та збереження комерційної таємниці, ніж захист та відновлення вже порушеного права інтелектуальної власності на комерційну таємницю у судовому порядку.

 

Юрист «Адвокатської компанії
«Маршаллєр та партнери»

Зінович Дінара Італмазівна