Стаття Тимченко Тетяни: “Самобанкрутство: вихід із безвихіддя.”

samobankrotstvo

Економіка нашої країни переживає зараз вкрай тяжкі часи, і найбільш нестабільні її елементи виходять з ринку.

На даний час, велика кількість акціонерних товариств вже не виконують поставленого перед ними завдання – отримання прибутку акціонерами товариства, а навпаки, завмирають з великою заборгованістю перед своїми кредиторами. При чому, як показує практика, чим «більше» підприємство, тим більший розмір його заборгованості. Перевантаження підприємств такою заборгованістю призводить до зупинки виробництва, невдоволення працівників, яким найчастіше не виплачується заробітна плата, арешту всіх наявних у підприємства активів (у зв’язку із діяльністю виконавчих служб по примусовому стягненню боргів), невиплата заборгованості збільшує її ще більше, завдяки нарахуванню фінансових штрафних санкцій по заборгованості. Як результат – непрацююче підприємство, яке ніякого прибутку не дає, а навпаки тільки збільшує заборгованість, що безумовно є баластом для акціонерів та власників та  «головною біллю»  для контролюючих органів.

Слід відзначити, що відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон), засновники (учасники, акціонери) боржника, в межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутства.

З боку боржника серед заходів, які можуть бути вчинені ним для запобігання банкрутства, – є санація боржника до порушення справи про банкрутство. Санація є системою заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.

Після спроб здійснення усіх можливих способів «реанімування» підприємства самотужки, власники та учасники таких товариств стикаються з проблемою – з одного боку, – неможливості нести цей тягар самостійно, з іншого – неможливості  покинути все напризволяще.

Одним із найімовірніших, а можливо і єдиним правильним шляхом у такій ситуації є банкрутство такого неплатоспроможного підприємства.

Слід відзначити, що відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону, право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, крім кредитора, має сам боржник.

У даній статті буде розглянуто саме процедуру банкрутства ініційовану боржником (процедуру «самобанкрутства»), яка на практиці зустрічається рідше, ніж ініціювання процедури банкрутства кредиторами Боржника. Процедура самобанкрутства потребує зусиль та коштів, яких підприємствам з великими боргами взагалі не вистачає, однак сподіваємося, що наша стаття висвітить всі незрозумілі та складні моменти процедури та розвіє хибне уявлення про її велику складність.

Перш за все потрібно сказати, що положеннями Закону передбачено декілька випадків звернення боржника до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство:

  1. звернення боржника до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, як право боржника (у загальному порядку відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону);
  2. звернення боржника до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, як обов’язок боржника (відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону);
  3. звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, боржником, що ліквідується власником, як обов’язок боржника(відповідно до ст. 95 Закону).

 Відповідно до другого та третього пунктів, Боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призвело до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності); під час ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; в інших випадках, передбачених цим Законом.

Розглянемо саме перший випадок – «загальний» порядок ініціювання боржником процедури «самобанкрутства», оскільки він процедурно поглинає другий та третій випадки звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство. При цьому, слід пам’ятати, що при процедурі банкрутства боржника обов’язково вирішуються такі питання як: «фіктивне банкрутство», «доведення до банкрутства», – при виявленні яких, застосування відповідних санкцій не змусить себе чекати.

Отже, покроково розберемо етапи та дії, які мають бути вчинені боржником, щодо здійснення «процедури самобанкрутства», а головне – підстави, які дозволять суду порушити провадження у справі про банкрутство. Для прикладу, підприємством, яке «самобанкрутується», візьмемо акціонерне товариство, як найбільш складної організаційно-правової форми суб’єкта господарювання.

1. Проведення позачергових загальних зборів акціонерів АТ.

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про господарські товариства», позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у Статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Питання підготовки та скликання позачергових загальних зборів акціонерного товариства вичерпно регламентовано положеннями Закону України «Про акціонерні товариства» та «Закону України «Про господарські товариства». Слід звернути увагу на необхідність дотримання відповідних норм при підготовці, скликанні та проведенні Позачергових загальних зборів акціонерів товариства, адже це може вплинути на дійсність рішення позачергових загальних зборів акціонерів товариства, що має важливе значення для подальшого безперешкодного «самобанкрутства» товариства.

Після прийняття відповідних рішень по зазначеним питанням Позачерговими загальним зборами акціонерів товариства, розпочинаємо процес підготовки заяви про порушення провадження у справі про банкрутство та необхідних для цього документів.

2. Заява про порушення провадження у справі про банкрутство.

Як вже зазначалося, право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник та кредитор. При цьому, положення ст. 11 Закону містять однакові вимоги як для кредитора, так і для боржника стосовно змісту заяви та деяких обов’язкових додатків до неї. Окрім цього, положення вищевказаної статті регламентують які документи мають обов’язково бути додані боржником до заяви, а які – кредитором.

Форма заяви про порушення провадження у справі про банкрутство – письмова та повинна містити:

  1. найменування господарського суду, до якого подається заява;
  2. ім’я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
  3. ім’я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
  4. виклад обставин, що є підставою для звернення до суду;
  5. перелік документів, що додаються до заяви:
  • докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із Законом він не підлягає сплаті;
  • довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником;
  • докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;
  • рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили;
  • відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора;
  • докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави).

 При цьому, якщо 3 перші пункти не потребують пояснення, то пункт 4 (виклад обставин, що є підставою для звернення до суду), – слід розшифрувати детально.

Виходячи із звичайної логіки, обставинами, що є підставою для звернення для суду є обставини, на підставі яких боржник просить суд порушити провадження у справі про банкрутство, а суд відповідно на підставі цих обставини має порушити провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, такими обставинами є :

  • безспірні вимоги кредиторів – грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються: неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції;
  • не задоволення боржником таких вимог перед кредитором протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Зрозуміло, що обов’язковий та спільний для кредиторів і боржників перелік документів, що додається до заяви, містять в основному документи, що підтверджують викладені у заяві обставини.

Як зазначалося вище, крім перелічених документів, даною статтею Закону передбачено перелік документів, які мають додаватися до заяви боржника.

Вважаємо за необхідне звернути увагу, що положеннями ч. 4 ст. 11 Закону встановлено, що Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.

В інформаційному листі ВГСУ від 28.03.2013  № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зазначено, що у визначенні таких судових витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі (не менше ніж за дванадцять місяців його роботи), відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами (норма є застарілою в частині відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі).

Дана обставина, нажаль, є однією із найголовніших підстав, яка перешкоджає боржникам звернутися до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відкритим та законодавчо неврегульованим питанням лишається питання, що робити акціонерним товариствам, якщо таке майно відсутнє, або його недостатньо, а наявна лише кредитна заборгованість?

3. Прийняття заяви про порушення справи про банкрутство.

Після подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, судом, в першу чергу, здійснюється аналіз змісту заяви про наявність підстав для відмови у прийнятті заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, або для повернення такої заяви без розгляду. Дані підстави передбачені положеннями статті 14 та 15 Закону та є цілком логічними і зрозумілими.

Дослідивши ряд судових ухвал, якими було відмовлено в прийнятті заяв до розгляду та повернуто заявникам, ми дійшли висновку, що найпоширенішими підставами є:

  1. не подання доказів щодо сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі;
  2. не надання заявником всіх передбачених ст. 11 Закону необхідних документів, а саме: переліку майна боржника, довідку органів приватизації про наявність або відсутність на балансі підприємства державного майна; підтвердження, що обсяг наявного у боржника майна достатній для покриття судових витрат та інше.

У разі відсутності підстав для відмови у прийнятті або для повернення заяви про порушення справи про банкрутство, суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить Ухвалу, в якій зазначаються: дата проведення підготовчого засідання суду;  інформацію про арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

4. Підготовче засідання

Підготовче засідання у справі про банкрутство проводиться не пізніше чотирнадцятого дня з дня винесення Ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов’язань кредиторам тощо) – не пізніше тридцятого дня.

На засіданні судом здійснюється перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство.

У разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

За наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство господарський суд виносить ухвалу про:

  • порушення провадження у справі про банкрутство;
  • відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство.

Підстави відмові судом у порушенні провадження у справ про банкрутство передбачені п. 7 ст. 16 Закону та є цілком передбачуваними.

Слід звернути увагу, що відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до суду із заявою про порушення справи про банкрутство за наявності підстав.

Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство набирає законної сили з моменту її винесення.

В ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство зазначається про порушення провадження у справі про банкрутство; визнання вимог кредитора та їх розмір; введення мораторію на задоволення вимог кредиторів; введення процедури розпорядження майном; призначення розпорядника майна та інше.

Слід зазначити, що відповідно до усталеної практики та фактичного становища боржника у процедурі банкрута визначеної Законом, після введення процедури розпорядження майном, боржник у процесі банкрутства не здійснює значних дій, адже виконання найбільш важливих функцій покладається на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), що саме і буде здійснювати необхідні дії, крім того значну частину питань вирішуватиме саме комітет кредиторів. Слід звернути увагу, що від боржника положеннями Закону, навпаки, вимагатиметься утримання від виконання певних дій.

5. Введення процедури розпорядження майном боржника

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна – фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком на сто п’ятнадцять календарних днів і може бути продовжена господарським судом за вмотивованим клопотанням розпорядника майна, комітету кредиторів або боржника не більше ніж на два місяці.

Після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення з ряду найважливіших питань, а Керівник або орган управління боржника має право вчиняти ряд важливих дій та правочинів виключно за погодженням з розпорядником майна.

Попереднє засідання господарського суду

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше двох місяців та десяти днів, а у разі великої кількості кредиторів – не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються:

  • розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;
  • розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів;
  • дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів;
  • дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду.

6. Збори кредиторів та комітет кредиторів

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна письмово повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу є конкурсні кредитори, визнані господарським судом та внесені до реєстру вимог кредиторів.

У роботі комітету з правом дорадчого голосу мають право брати участь: арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, забезпечений кредитор та в разі необхідності представник органу, уповноваженого управляти державним майном, і представник органу місцевого самоврядування.

7. Закінчення процедури розпорядження майном

Підсумкове засідання:

У підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації, мирової угоди) або припиняється провадження у справі.

У підсумковому засіданні господарський суд за пропозицією розпорядника майна боржника та на підставі рішення зборів кредиторів приймає одне з наступних рішень:

  • ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону;
  • ухвалу про введення процедури санації та зобов’язання керуючого санацією підготувати план санації у разі відхилення плану санації боржника зборами кредиторів або неподання його боржником;
  • постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
  • ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство;
  • ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду в межах граничного строку, визначеного цим Законом.

Зазначимо, що у прикладі, який нами розглядається, за наявності великої заборгованості Боржника та стійкої неплатоспроможності, ми не будемо розглядати можливість проведення процедури санації, а одразу розглянемо наступний етап – ліквідаційна процедура.

8. Ліквідаційна процедура

Господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Банкрут – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.

Під ліквідацією розуміється припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Починаючи з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

З метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедури банкрутства, здійснюється офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Ліквідаційна процедура:

  • Розгляд заяв кредиторів;
  • Формування реєстру вимог кредитора;
  • Проведення загальних зборів кредиторів
  • Формування Ліквідаційної маси;
  • Оцінка майна банкрута;
  • Продаж майна банкрута;
  • Погашення вимог кредиторів (черговість задоволення вимог кредиторів встановлюється ст. 45 Закону про банкрутство);
  • припинення обігу акцій;
  • звільнення працівників АТ;
  • закриття рахунків;
  • забезпечення збереження документів;
  • Звіт ліквідатора

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить Ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить Ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута. Копія цієї Ухвали надсилається органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи – банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також власнику майна та органам доходів і зборів за місцезнаходженням банкрута.

9. Припинення провадження у справі про банкрутство

Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо: затверджений звіт ліквідатора в порядку, передбаченому цим Законом;

  • Господарський суд в ухвалі про припинення провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

  • Ліквідація акціонерного товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення товариства в результаті його ліквідації.

Висновки:
  1. При процедурі «самобанкрутства» найскладнішим етапом є підготовка заяви про порушення справи про банкрутство та необхідних для цього документів. З моменту порушення провадження у справі про банкрутство  – головний тягар перекладається на арбітражного керуючого, вартість послуг якого відповідно до Закону становить 2 розміри мінімальної заробітної плати.

  2. Перевірка боржника податковими органами не здійснюється.

  3. Процедура банкрутства є досить справедливою також  по відношенню до кредиторів, оскільки при наявності грошових коштів у Боржника та після реалізації належного йому майна, ці активи справедливо розподіляються між кредиторами пропорційно їх вимогам. Крім того, суттєвим для кредиторів є той факт, що після здійснення процедури банкрутства їх боржника, вони можуть списати дебіторську заборгованість.

  4. Податківці досить позитивно відносяться до процедури «самобанкрутства», адже після припинення провадження у справі про банкрутство шляхом ліквідації підприємства банкрута, податківці також можуть привести до ладу свою  звітність – списавши заборгованості таких боржників перед державним бюджетом.

Все про корпоративне управління  у діяльності ТОВ, ТДВ, АТ, управління активами акціонерного товариства та різновиди корпоративних конфліктів та методи боротьби з ними можна буде дізнатися в ході практикуму «Корпоративна безпека та безпека активів товариства в Україні».

Тетяна Тимченко

Адвокат АК «Маршаллер та партнери»
http://practic.ligazakon.ua/practic/program/955.htm