Стаття Тимченко Т.: Закон «Про режим іноземного інвестування» – це про шо?

Інестиції в Україну

Іноземне інвестування як системний механізм на сьогодні в Україні відсутнє. Ще рефлекторно існують якісь надходження, які фіксує Держкомстат, однак вважати їх реальними вливаннями додаткових коштів у нашу економіку несерйозно. Це грошові кошти або вже реально існуючих проектів, яким потрібне дофінансування (оскільки кредитуватися в українських банках жоден свідомий бізнесмен не буде), або кошти, які були виведені до офшорів, а потім під виглядом нібито інвестицій вливаються бурхливим «струмочком» в українську економіку.

Розв’язання проблем трансформації національної економіки України, перехід до нових прогресивних технологічних процесів вимагають термінового залучення значних обсягів інвестицій. За оцінками спеціалістів, для створення повноцінної експортно орієнтованої економіки Україні необхідно 40 – 50 млрд. дол.

За останніми даними Державної служби статистики, приріст прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну у вигляді капіталу у січні – вересні 2012 року склав $ 2,6 млрд. Це майже на третину (на 29,4 %) менше, ніж за аналогічний період 2011 року. У третьому кварталі (липень – вересень) ПІІ збільшився всього на $ 240 млн., що у п’ять разів менше, ніж за той же період у минулому році ($ 1,26 млрд.). Більше того, це один із найгірших показників за останні роки. Ось така «оптимістична» статистика.

Українське законодавство тлумачить іноземні інвестиції як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестування може здійснюватись іноземними інвесторами у вигляді іноземної валюти, будь-якого рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, прав інтелектуальної власності та майнових прав, прав на господарську діяльність, платних послуг, в іншому вигляді, що не суперечить українському законодавству.

Якийсь «дивний» іноземний інвестор: нам так потрібні ці гроші, ми законодавчо зафіксували, що він має право отримувати у нас прибуток, а він все не їде; ми такі доброзичливі, у нас такі смачні вареники, ексклюзивний борщ, гарні дівчата, красиві краєвиди, а він все одно не їде…

І чому б це? Відповідь проста і не оригінальна. Про це не писав і не казав хіба що лінивий або той, хто писати взагалі не вміє. Жахливі податкові умови для інвестора значно гірші, ніж для вітчизняного підприємства. Відповідно до ст. 160 Податкового кодексу податок на репатріацію доходів із джерелом походження з України – 15 %. Тобто українські підприємці стогнуть від 21 % податку на прибуток, а нерезиденти повинні сплачувати додатково ще 15 %. Загалом виходить 36 %. Доброзичливо? Ще б пак!

Окремо треба розуміти, що «тертий», «битий», досвідчений український підприємець намагається усілякими способами мінімізувати свою витратну частину. Все це він робить, аби уникнути податку на прибуток, застосовує усілякі там схеми, ображає співробітників, виплачуючи зарплату «в конвертах», і тим самим оминає перерахування до бюджету 36,82 % на фонд оплати праці. А ось нерезиденти такого не розуміють, до схем відносяться з огидою, зарплату співробітникам виплачують чистісінько, все до копієчки по офіційній бухгалтерії. А коли починають зводити свої дебети з кредитами – виходять самі «шкребети».

На сьогодні існує багато двосторонніх конвенцій, підписаних між Україною та іншими державами про уникнення подвійного оподаткування, які дозволяють не сплачувати податок на репатріацію доходу або сплачувати його в меншому розмірі, однак процедура застосування дуже складна. І знову ж таки зменшення оподаткування через конвенції не є реверансом та запрошенням саме державою Україна інвесторів-нерезидентів.

Чинний Закон України «Про режим іноземного інвестування» є одним із тих багатьох законів, який нічого принципово не додає і ніяк не змінює ситуацію із «справжнім» залученням коштів нерезидентів. Навіть пільги з ПДВ, якими користувались інвестори при внесенні іноземної інвестиції в майновій формі та які були передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», скасовано. Так, до 25 березня 2005 р. діяла пільга, передбачена ЗУ «Про ПДВ», а саме: «операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів), не є об’єктами оподаткування податку на додану вартість». Така норма давала можливість нерезиденту не сплачувати ПДВ при ввезенні іноземного майна на митну територію України як внеску в статутний фонд товариства. Але таку норму було виключено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 р.» та деяких інших законодавчих актів України» від 25 березня 2005 р. № 2505-IV.

У першій редакції Закону в 1996 році в ч. 1 статті 18 було передбачено, що майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. У березні 2012 року цю частину вилучили та перенесли її до Митного кодексу.

Тепер хочу проаналізувати зміни до Закону «Про режим іноземного інвестування», які набудуть чинності 17 грудня 2012 року. Такі зміни взагалі дивують. Наприклад, до ст. 1 Закону вводиться визначення державної реєстрації іноземної інвестиції як фіксування факту внесення іноземної інвестиції шляхом присвоєння органом державної реєстрації Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій інформаційному повідомленню реєстраційного номера з відповідним записом у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій. Тобто з моменту прийняття Закону у 1996 р. і до 2012 року ми все-таки визначилися і знаємо, чим є державна реєстрація інвестиції – фактом фіксації. Що це нам дає на практиці, з урахуванням того, що сама державна реєстрація іноземних інвестицій увесь цей час таки відбувалась? Нічого…

ВИСНОВОК:

Отже, з огляду на все вищезазначене зміни до Закону України «Про режим іноземного інвестування» є суто декларативними і така ініціатива геть нічого не додає та не змінює в ситуації із залученням інвестицій нерезидентів.

Статттю опубліковано на порталі “ЮРЛІГА”

Тетяна Тимченко,

партнер АК “Маршаллєр і партнери”, адвокат

[ratings id=”1025″]