Стаття Шевчук Юлії: “Страхове шахрайство: знову до наболілої теми.”

Страхове шахрайство

На сьогоднішній день, як окремі громадяни так і юридичні особи (в обов’язковому порядку чи добровільному) все частіше почали звертатися за наданням послуг у сфері страхування, а тому можна сказати, що страхування посідає досить важливе місце в нашому житті.

Як визначено законодавством України, страхування — вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Слід зазначити, що страхування є як добровільним так і обов’язковим (інакше кажучи примусовим).

Добровільне страхування налічує понад 20 видів страхування, серед яких найбільш поширеними є: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування (безперервне страхування здоров’я) та страхування здоров’я на випадок хвороби. Цей перелік не є вичерпним, він може бути доповнений іншими видами добровільного страхування, які не передбачені ЗУ «Про страхування».

Обов’язкове ж страхування налічує понад 40 видів такого страхування. Серед яких на практиці найчастіше зустрічаються такі види страхування як: медичне страхування, особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Нажаль, в суспільстві склалася негативна думка щодо правомірної діяльності страховиків. І це все через те, що з початку стрімкого розвитку сфери страхування, наші страхові компанії всіляким способом намагалися зменшити розмір страхової виплати, або ж не здійснити таку виплату взагалі.

Цим самим у страхувальників склався стереотип, що страхування в цілому це лише примусова «викачка» коштів, що відшкодування можна і не отримати, а тому мало громадян користуються послугами страховиків добровільно.

Якщо взяти для прикладу європейські країни, такі як США, Канада, Франція та ін., де страхувальники добровільно (без примусу) купують страховку, оскільки впевнені в тому, що їхні збитки будуть відшкодовані при настанні страхового випадку, то в нас все навпаки: поки нас не примусять – страхуватися не будемо. Громадяни в європейських країнах не задумуючись купують страховки різних видів таких як: страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування, страхування майна та ін., тому що вони впевнені, в тому що страхові виплати покриють понесені затрати у випадку настання страхового випадку.

В нашій державі громадяни такої впевненості не відчувають. Тому зараз ми спостерігаємо принцип «бумерангу», тепер страхувальники намагаються обдурити страховиків та стягнути з них більше коштів та збагатитися за їхній рахунок.

Більше того, страхувальники мають підтримку і при здійсненні судового захисту своїх інтересів. Як показує судова практика, при вирішенні питання щодо страхового відшкодування в судовому порядку страхувальники мають більше шансів на отримання позитивного результату чим страхові компанії. Це відбувається через те, що самі ж судді ототожнюють себе зі страхувальниками: вони так само страхують автомобілі, житло, мають медичні страховки тощо, а тому, можливо навіть на рівні підсвідомості, переходять на сторону страхувальника. В таких випадках страховим компаніям доводиться прикладати безліч зусиль для того, щоб пробити міцний щит захисту, якому є опора з усіх боків.

У зв’язку з цим, почастішали випадки вчинення злочинів у сфері страхування, в результаті чого страховики несуть великі суми фінансових збитків.

Найбільш поширеним злочином у сфері страхування є шахрайство.

Відповідно до ст. 190 Кримінального кодексу України, шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Способами вчинення шахрайства є обман або зловживання довірою.

В основному, злочини у сфері страхування вчиняються саме обманним способом.

Злочинів, які вчиняються обманним способом найбільше припадає на медичне страхування, страхування майна та цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому що ці види страхування є найбільш розповсюдженими.

Ініціаторами шахрайських дій в цих сферах страхування можуть бути як самі страхувальники так і установи, які надають послуги за договорами страхування (медичні установи, станції технічного обслуговування та ін.), або ж страхувальники спільно з такими установами (за зговором), а також страхувальники спільно з працівниками відповідної страхової компанії.

Найчастіше такі шахрайські дії проявляються у завищеній сумі виставленого станцією технічного обслуговування рахунку, переліком робіт, які не виконувались, завищеною оплатою послуг медичної установи чи значно збільшеним списком виписаних медичних препаратів, навмисним знищенням майна (навмисний підпал будинку тощо).

Досить часто зустрічаються випадки, коли страхувальники маючи на руках медичну страховку намагаються не лише вилікуватись із «залишком» медичних препаратів, а й вилікувати за кошти страховика всю свою родину (за принципом «одна страховка вилікує всіх»).

Як показує практика, в більшості випадків страхові злочини вчиняються саме страхувальниками разом із працівниками страхової компанії. Такий працівник володіючи інформацією про діяльність компанії «з середини», знає як допомогти страхувальнику підробити відповідні документи, яку інформацію приховати та яким чином все це подати. В результаті такого зговору працівник отримує певний відсоток від шахрая із виплаченої страховою компанією суми.

Нерідко зустрічаються й випадки коли шахраям допомагають не звичайні рядові працівники, а навіть керівництво страхової компанії. Посадова особа, яка б мала робити все можливе для отримання компанією прибутків, сама ж підриває авторитет страховика та завдає збитків не лише компанії, а безпосередньо засновникам, які цю ж особу обирали на таку посаду та відповідно мали до неї довіру.

Отже, на сьогоднішній день, шахрайство у страхуванні є досить розповсюдженим явищем.

Однак, якщо заглибитись в сферу страхування, спостерігається досить багато прогалин та недоопрацювань, особливо в контексті злочинності у цій сфері. Наше українське законодавство навіть не містить визначення що таке «страхове шахрайство», а тому доводиться кожному самостійно давати йому визначення, з урахуванням кримінального кодексу.

Так, страховим шахрайством називається протиправна поведінка суб’єктів договору страхування, спрямована на одержання страхувальником (або застрахованим) страхового відшкодування шляхом обману або зловживання довірою, або внесення меншого, ніж це необхідно при розрахунку премії за ризик, страхового платежу, а також приховування важливої інформації при укладенні або в період дії договору страхування.

Від шахрайства у сфері страхування страждають не лише окремі громадяни, а й страхові компанії, яким завдають шкоди неправомірні дії тих же страхувальників з метою заволодіти чужими коштами.

Відсутність чіткого визначення що таке страхове шахрайство та критеріїв його кваліфікації призводить до того, що страхувальники все більше вчиняють злочинних діянь, оскільки не бояться покарання.

Страхове шахрайство на сьогоднішній день стає великою проблемою для страховиків, оскільки, такі злочини підривають напрацьований роками престиж страхових компаній та завдають їм великої фінансової шкоди.

На державному рівні контроль за страховою діяльністю здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Метою функціонування Нацкомфінпослуг є дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Однак, на даний час Нацкомфінпослуг не здійснює повною мірою нагляду за страховою діяльністю, що також надає шахраям впевненості в тому, що їх «не викриють».

Для запобігання вчинення страхових злочинів, в першу чергу, страховим компаніям необхідно налагодити ефективну систему розслідування страхових злочинів. Так, в кожній страховій компанії є відповідний відділ, який займається розслідуванням злочинів і нібито все налагоджено, але випадків вчинення злочинів у цій сфері чомусь не меншає.

Тому, необхідно ретельно перевіряти документи з якими особа приходить оформити страховку, стан об’єкту, який страхується, документи видані медичними установами, проводити незалежний медичний огляд страхувальників, посилити контроль за видачею документів підтверджуючих інвалідність страхувальника та ін. Необхідно детально вивчати документи які страхувальник приносить для виплати страхового відшкодування: перевіряти наявність та підтвердження діагнозу, наявність підписів відповідних лікарів та печаток медичних установ тощо.

Державі, за допомогою страховиків необхідно створити єдину базу даних страхувальників, де буде відображатися інформація стосовно злочинів вчинених страхувальниками, в кожній страховій компанії створити підрозділи, котрі будуть вести контроль за продажем страхових полісів, перевіркою (з бази даних страхувальників) потенційних шахраїв.

Страховикам також необхідно створити умови за яких страхувальники не будуть боятися сплачувати кошти за страховку та будуть впевнені в тому, що при настанні страхового випадку страхове відшкодування вони все таки отримають.

Нажаль, у нас навіть не ведеться офіційна статистика вчинених злочинів у сфері страхування. Така статистика ведеться лише в середині страхових компаній, можливо навіть не у всіх, та ніде офіційно не оприлюднюється.

Страховим компаніям необхідно ретельно підбирати відповідний персонал, який буде відданий роботі, а не укладати договори страхування лише з метою отримати відсоток від їх укладення чи отримати відсоток від страхового відшкодування отриманого шахраєм.

Отже, внаслідок відсутності передбаченої законодавством України відповідальності за шахрайство у сфері страхування, відсутності визначення страхового шахрайства, єдиної бази даних та статистики страхових злочинів, страхувальники уміло користуються можливістю збагатитися за чужий рахунок, чим завдають великої шкоди страховим компаніям.

Статтю розміщено на ресурсі “ЮРИСТ&ЗАКОН”