Стаття Полинько А.: “Кримінальна відповідальність юридичних осіб.”

Кримінальна відповідальність юридичних осіб

23 травня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб». Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2014 року.

Що ж це таке кримінальна відповідальність юридичних осіб, коли вона може наставати та які заходи кримінально-правового характеру можуть застосуватись до підприємств? Спробуємо відповісти на ці запитання.

Відразу хочеться зупинитись на тому, що відповідно до вказаного Закону не всі юридичні особи будуть нести кримінальну відповідальність.

Так, заходи кримінально-правового характеру не можуть бути застосовані судом до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій. Вказаний вичерпний перелік юридичних осіб визначено ст. 96-4 КК України. Виходячи із зазначеної норми Закону, всі решта підприємств, установ та організацій, які не мають відношення до державних органів, є потенційними фігурантами кримінальних проваджень, розслідування яких буде здійснюватись органами досудового слідства.

Підставами для притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб є:

  1.  вчинення уповноваженою особою підприємства, установи, організації від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 209 (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом), 306 (використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотиків), частиною першою та другою статті 368-3 (підкуп службової особи), частиною першою і другою статті 368-4 (підкуп особи, яка надає публічні послуги), статтями 369 (пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі), 369-2 (зловживання впливом) цього Кодексу;
  2.  від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 258 – 258-5 (тероризм) цього Кодексу.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину (ст. 96 10 КК України).

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України визначено, що оцінка доказів здійснюється слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин кримінального провадження тощо… Тобто знову ж таки, чи то слідчий, чи то прокурор, чи суд на власний розсуд будуть визначати: чи від імені та в інтересах саме юридичної особи її уповноважена особа вчинила злочин, чи достатньо вжито заходів юридичною особою для запобігання злочину тощо. Ці аспекти є суттєвими для вирішення питання судом про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Зважаючи на реалії нашої правоохоронної та судової систем, досягнути позитивного рішення в разі потрапляння у таку ситуацію, за умови чиєїсь зацікавленості, буде вкрай важко.

Разом з тим цим Законом передбачені також підстави для звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру. Зокрема, якщо з дня вчинення її уповноваженою особою будь-якого злочину, зазначеного у ст. 96 3 цього Кодексу, і до набрання вироком законної сили минули строки давності: три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, п’ять років – за злочин середньої тяжкості, десять років – за тяжкий злочин та п’ятнадцять років – за особливо тяжкий злочин.

Ні для кого не секрет, що сама по собі юридична особа хоч і наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, не є «живою», і, як правило, це тека установчих документів, якісь меблі, оргтехніка, що входять до статутного капіталу, а її функціонуванням та діяльністю керують люди. Тому застосувати до юридичної особи загальновідому міру покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі неможливо. Проте законодавцем визначено три види заходів кримінально-правового характеру, що можуть застосовуватися до юридичних осіб.

Зокрема, це: штраф, конфіскація майна та ліквідація юридичної особи. При цьому штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна – лише як додатковий (ст. 96 6 КК України).

Розмір штрафу, накладеного судом на юридичну особу, може становити, в залежності від ступеня тяжкості вчиненого злочину, від п’яти тисяч до сімдесяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Одночасно, з урахуванням майнового стану юридичної особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами на строк до трьох років.

Конфіскація майна, відповідно до норм Закону, полягає у примусовому безоплатному вилученні майна юридичної особи і застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи. У такому випадку вилучене майно переходить у власність держави.

Найбільш суворим видом заходів кримінально-правового характеру, які можуть застосовуватись до юридичних осіб, є ліквідація підприємства. Цей вид «покарання» застосовується судом у разі вчинення її уповноваженою особою будь-якого із злочинів, передбачених статтями 258 – 258 5 Кримінального кодексу України.

Подальша ліквідація підприємства здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Виключення, коли ліквідація підприємства не застосовується, може бути лише в тому випадку, якщо юридична особа належить до об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Беручи до уваги той факт, що значна частина всіх юридичних осіб, які зареєстровані та здійснюють свою діяльність на території України, не є підприємствами, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, тому можна з впевненістю говорити про те, що фактично до всіх таких юридичних осіб теоретично можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру в разі вчинення їх уповноваженою особою одного із злочинів, передбачених статтею 96-3 КК України.

Також зазначеним Законом було внесено зміни до Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, законодавцем було визначено, хто може бути представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, це: особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником; керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами; працівник юридичної особи. Поряд з цим було закріплено права та обов’язки представника юридичної особи.

Однак норми прийнятого Закону не узгоджуються з чинним на теперішній час Кримінальним кодексом України. Тому відповідно до Прикінцевих положень цього Закону на Кабінет Міністрів України покладено необхідність внесення на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом.

Така необхідність викликана насамперед тим, що з моменту набрання чинності вказаним Законом повинен бути розширений перелік суб’єктів злочину. Статтею 18 Кримінального кодексу України визначено, що суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Однією з головних ознак суб’єкта злочину є його осудність. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК України).

Проте є незрозумілим, як юридична особа може усвідомлювати свої дії та керувати ними, оскільки створення та діяльність здійснюється однією чи декількома фізичними особами, тобто вчиненням саме фізичними особами певних дій.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, в ході приведення у відповідність нормативних актів, має змінити низку основоположних понять Кримінального кодексу України.

Крім суб’єктного складу та осудності, має змінитись саме поняття злочину.

Відповідно до ст. 11 Кримінального кодексу України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

Доказування вини особи у вчиненні злочину можливе лише при наявності умислу у такої особи на вчинення того чи іншого злочину, що є досить важливим питанням при здійсненні досудового розслідування та призначення судом покарання.

У цьому контексті психічним ставленням до тих чи інших дій може володіти лише фізична особа. Юридична особа, сама по собі, не може усвідомлювати своїх дій та керувати ними, так як створюється та здійснює свою діяльність виключно шляхом вчинення певних дій фізичною особою. Неможливість встановлення умислу юридичної особи на вчинення злочину виключає можливість доказування її вини.

З огляду на такі неузгодженості прийняття цього Закону може породити нові корупційні діяння з боку правоохоронних органів, оскільки не відомо, яким саме чином в ході розслідування кримінальних проваджень органами досудового розслідування буде встановлюватися та визначатися причетність саме підприємства, установи, організації до вчиненого злочину її уповноваженою особою, а також чи діяла така особа в інтересах юридичною особи чи переслідувала якусь іншу мету.

ВИСНОВОК:

Таким чином, прийняття зазначеного Закону є, звичайно, позитивним кроком на шляху наближення України до Європи. Однак, яким чином цей Закон буде втілено у життя, як він буде застосовуватись на практиці та які наслідки його втілення можуть бути, на ці запитання відповіді поки що немає.

Статтю розміщено на сайті: “ЮРЛІГА”

 

Олександр Полинько,

адвокат, керівник практики кримінального права

АК «Маршаллєр і партнери»

[ratings id=”1524″]